Риніт (нежить) – запалення слизової оболонки носа, вони супроводжуються виділеннями з носу різної кількості слизу та порушенням носового дихання. Ринітом хворіють всі вікові групи. Риніт сама розпоширена хвороба на землі. В дошкільному віці діти хворіють вірусною інфекцією верхніх дихальних шляхів 6-12 раз в рік, дорослі 2-3 раза. Кількість днів, на протязі яких людина хворіє ГРВІ на протязі життя, рівняється 1-2 рокам.

Розрізняють гострий і хронічний риніт.

 

Гострий риніт – найчастіше захворювання людини. Викликають його віруси. Часто до вірусної інфекції приєднується бактеріальна. Переохолодження має значення як чинник, що сприяє виникненню хвороби. Крім того, існують й інші чинники: перебування у приміщенні з надмірно нагрітим та сухим повітрям, низька загальна опірність організму, стреси тощо. Нежитю властива підвищена контагіозність (заражуваність). Шлях поширення переважно повітряно-крапельний, але можлива і контактна передача (через руки, посуд, предмети). Інкубаційний період триває 1-7 добу.

 

Розрізняють три стадії гострого риніту, які відрізняються по своїм клінічним проявам:

„Суха” стадія. На початку захворювання спостерігається легке нездужання. Можуть відзначатися: субфебрильна температура тіла, сухість, лоскотання в носі, чхання, легкий біль у глотці, відчуття стиснення голови. Триває перша стадія від декількох годин до доби.

Для другої та третьої стадії характерне прогресуюче закладання носа. Слизова оболонка порожнини носа набуває пурпурно-червоного кольору, різко набрякає.

Стадія серозних виділень характеризується рясними водянистими виділеннями з носа та значним закладенням носа, турбують головний біль та зниження нюху. Триває 2-3 доби.

Стадія слизисто-гнійних виділень. У цій стадії кількість виділень зменшується, вони стають слизовими, а при приєднанні бактеріальної суперінфекції – гнійними. Триває ця стадія 2-3 доби.

У наступні 6-12 діб (кінцева фаза) можуть з’явитися симптоми “опускання” інфекції – поширення її на глотку та гортань, що проявляється болем у горлі, охриплістю голосу, кашлем тощо.

Якщо у запальний процес залучаються навколоносові пазухи, то з’являється біль в ділянці їх проекції (чолі, переніссі, щоках). Якщо запалення розповсюджується на слухову трубу, виникає відчуття тиснення у вусі, то відбувається зниження слуху.

Ускладнення: гострі синусити;гострі середні отити; гострі фарингіти;гострі ларинготрахеїти; ангіни;пневмонії; фурункул носа; можливий перехід у хронічний риніт.

Лікування: на початку захворювання його розвиток можна зупинити за допомогою потогінних та відволікальних засобів (гарячі гірчичні ванни для ніг, дітям показані парафінові “панчішки’). Призначають судинозвужувальні засоби для закапування в ніс (0,1 % розчини нафтизину, галазоліну, санорину, ринофугу). Ці лікарські засоби сприяють поліпшенню носового дихання, збереженню прохідності отворів навколоносових пазух носа, зменшенню набряку слизової оболонки слухової труби.

Термін застосування судинозвужувальних крапель не повинен перевищувати 1 тижня. Більш тривале вживання цих засобів може спричинити розвиток медикаментозного риніту.

При головному болю призначають знеболювальні препарати (пенталгін, аскофен тощо). Використовують препарати в аерозольних упаковках: інгаліпт, каметон; а також вдихання гарячого повітря та зрошування порожнини носа відварами квіток і листя шавлії (10 г на 200 мл кип’яченої води). Застосовують фізіотерапевтичні процедури (ЛУЧ-2, УВЧ на ніс, УФО ендоназально або на підошви тощо).

Нежить у немовлят

Нежить у немовлят – завжди є тяжким захворюванням, оскільки в них ще недостатньо розвинені захисні механізми. Утруд­нення носового дихання немовлята переносять важче, ніж старші діти, оскільки, крім порушення дихання, нежить перешкоджає ще й грудному годуванню.

Клініка:

Температура тіла часто висока. Можуть виникати менінгеальні симптоми, нерідко порушується функція системи травлення – блювання, проноси. При тяжкому перебігу хвороби глотковий мигдалик стає основним вогнищем інфекції (аденоїдит). Трапляються й інші ускладнення, зокрема запалення вуха, гортані, легень тощо.

Лікування:

За допомогою судинозвужувальних крапель в ніс (0,05 % розчин адреналіну гідрохлориду) підтримують прохідність порожнини носа, насамперед, перед годуванням. Виділення з носової порожнини відсмоктують балончиком.

Профілактика:

Полягає у недопущенні контакту немовляти з особами, хворими на нежить.

 

 

 

 

 

 

 

 

Хронічний риніт – хронічне неспецифічне запалення слизової оболонки носа.

Причини

• Тривала дія зовнішніх шкідливих чинників (пил, гази, перегріте повітря тощо).

• Розташовані поряд вогнища інфекції (аденоїди, синусит, каріозні зуби).

• Викривлення перегородки носа.

• Захворювання внутрішніх органів (серця, шлунка, нирок тощо).

• Глибокі ушкодження слизової оболонки при гострих інфекцій­них хворобах (скарлатина, дифтерія тощо).

• Конституційна схильність.

Розрізняють три форми хронічного риніту: катаральну, гіпертрофічну, атрофічну.

Хронічний катаральний риніт. Спостерігаються рясні виділення з носа (від слизових до гнійних), хоча може бути і сухість, дифузний набряк слизової оболонки носа, порушення прохідності носових ходів для повітря, зниження нюху, головний біль, розлади сну. В разі появи сильного головного болю і виділення з носа рясного гнійного ексудату захворювання треба диференціювати від синуситу.

Хронічний гіпертрофічний риніт. Характеризується дифузною або обмеженою гіперплазією слизової оболонки (здебільшого нижніх носових раковин). Хворі скаржаться на виділення з носа, головний біль та зниження нюху. Виділення з носа переважно слизові, при зміні збудника виділення набувають гнійного характеру.

               Для діагностики використовують закапування в ніс судинозвужувальних розчинів (адреналіну, нафтизину тощо). При цьому у хворих на гіпертрофічний риніт носове дихання або зовсім не поліпшується, або поліпшуються лише незначною мірою, а у хворих на катаральний риніт ці засоби дають виразний ефект.

Перебіг хронічного гіпертрофічного нежитю може ускладнитись розвитком поліпів, тобто обмеженої набрякової гіпер­плазії слизової оболонки. Це зазвичай вказує на приєднання алергічного компоненту, для лікування якого потрібно виявити алерген та по можливості виключити контакт з ним.

Хронічний атрофічний риніт. Для цього захворювання характерні атрофія слизової оболонки порожнини носа, зменшення або відсутність секреції, незначне утворення кірочок у носі.

Лікування:

Ліквідація вогнищ запалення, що можуть бути розташовані поряд (лікування каріозних зубів, хронічного тонзиліту, аденоїдів, хронічного синуситу тощо). Хворим радять уникати шкідливих чинників зовнішнього середовища, виключити паління тютюну, споживання алкогольних напоїв. Якщо необхідно, то проводять лікування внутрішніх захворювань (серця, шлунка тощо).

Хронічний катаральний риніт – призначають промивання носа розчином натрію хлориду (1 чайна ложка на 1 склянку води), який хворий втягує у ніс з носика чайника або із складеної долоні. Можуть виявитися корисними ендоназальний електрофорез кальцію хлориду (при набряку), міді або цинку сульфату (при підвищеній секреції), а також ультразвукова терапія, УВЧ, аплікації грязі.

Хронічний гіпертрофічний риніт. Певний ефект, як правило тимчасовий, має закапування в ніс розчинів глюкокортикоїдів або ін’єкції їх у носові раковини. Для зменшення об’єму носових раковин здійснюють хіміокаустику (припікання гіперпла­зованої ділянки трихлороцтовою кислотою чи ляпісом), кріодест­рукцію, гальванокаустику або зрізування ділянок гіпертрофії хі­рур­гічними інструментами (конхотомом, ножицями) тощо.

Хронічний атрофічний риніт. З метою видалення гною та кірок призначають зрошення порожнини носа розчинами протеолітичних ферментів (0,001 г трипсину на 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду) або мінеральними водами (“Поляна квасова”, “Боржом” тощо. ). Після очищення проводять інстиляції рослинних олій з токоферолом і ретинолом; корисні олії обліпихи та шипшини. Призначають електрофорез нікотинової кислоти або калію йодиду на ділянку шиї або носа та навколоносових пазух. Досить ефективним є бальнеогрязелікування в умовах теплого вологого клімату.

                Вазомоторний риніт:

Розрізняють дві форми вазомоторного риніту:

1. Алергійну,

2. Нейровегетативну.

Фактори, що сприяють виникненню захворювання

1. Часті гострі запальні процеси верхніх дихальних шляхів, що призводять до алергізації організму;

2. Порушення вегетативної нервової системи;

3. Викривлення перегородки носа;

4. Тривале стороннє тіло порожнини носа;

5. Тривале переохолодження організму;

6. Розлади функції шлунково-кишкового тракту.

Клініка:

· Напади чхання з виділенням великої кількості слизово-водянистого секрету (ринорея).

· Утруднене носове дихання.

· Головний біль.

· Загальна слабкість.

· Швидка втома.

Риноскопія

1. Набряк слизової оболонки носа.

2. Сизі та білуваті плями на слизовій оболонці носа (плями Воячека).

3. Слизово-водянисті виділення в великій кількості.

Діагностика:

1. Анамнез.

2. Риноскопічні дані (сучасні методи обстеження-ендоскопія).

3. Цитологічне дослідження носового секрету (еозинофілія при алергічній формі).

4. Шкірні проби з різними алергенами (при алергічній формі).

5. Дослідження стану вегетативної нервової системи.

Лікування:

Для лікування вазомоторного риніту застосовують консервативні і хірургічні методи.

1. При алергійній формі вазомоторного риніту використовують консервативні засоби: антигістамінні та гормональні препарати, внутрішньоносові новокаїнові блокади, склерозувальна терапія (уведення в товщу нижніх носових раковин спирту, гліцерину, саліцилату та хлориду натрію), фізіотерапевтичні методи (ендоназальний електрофорез хлориду кальцію з димедролом, ультразвук та ін.).

2. При нейровегетативній формі вазомоторного риніту перевагу віддають хірургічним методам лікування: щадні операції на викривленій перегородці носа, кріодеструкція носових раковин, підслизова вазотомія носових раковин, латеропозизія носових раковин та ін.

ОЗЕНА (смердючий нежить)

Дана патологія являється різновидністю атрофічної форми хронічного риніту і є наслідком захворювання всього організму з вираженими нейро-трофічними ураженнями тканини носової порожнини. Озена частіше спостерігається у молодих осіб жіночої статі. Захворювання зустрічається дуже рідко. Етіологія і патогенез озени дотепер залишаються нез’ясованими.

Теорії виникнення захворювання

1. Вроджена надзвичайна ширина носа.

2. Недорозвиток навколоносових пазух.

3. Запальні процеси в навколоносових пазухах (синусити).

4. Метаплазія циліндричного епітелію слизової оболонки носа в багатошаровий плоский.

5. Остеомаляція кісток лицевого скелету.

6. Порушення симпатичної інервації (від gangl. sphenopalatinum).

7. Інфекційна – при мікробіологічному дослідженні в виділеннях з носа часто виділяються паличкоподібні капсульні бактерії (Coccobacillus foetidus ozaene), що виділяють неприємний запах, як і при озені.

8. Травматична.

9. Ендокринна.

10. Спадкова.

11. Недостача заліза в організмі.

Патологоморфологічні зміни

Атрофія всіх тканин носової порожнини: слизова оболонка стончується, судини і залози в ній зникають.

1. Миготливий циліндричний епітелій метаплазується в багатошаровий плоский.

2. Кістковий скелет нижньої раковини і стінок носової порожнини стончується, замінюється сполучною тканиною.

Клініка:

1. Сухість в носі.

2. Аносмія.

3. Смердючий запах з носа.

Риноскопія:

1. Велика кількість кірок жовто-зеленого кольору, які виповнюють усю носову порожнину.

2. Носові ходи різко розширені (після видалення кірок).

3. Слизова оболонка носової порожнини бліда, атрофічна із злущеним епітелієм.

Лікування озени симптоматичне.

1. Консервативне:

а/ промивання носа слабкими лужними розчинами, 3% розчином перекису водню, розчином марганцевокислого калію, фізіологічним розчином натрію хлориду,

б/ тампонада порожнини носа марлевими турундами, змоченими 1-2% розчином йод-гліцерину (турунди залишають в порожнині носа на 2-3 години), з наступним видаленням разом із масивними кірками.

в/ змащують слизову оболонку порожнини носа 2-5% йод-гліцерином, 1-2% іхтіоловою маззю з риб’ячим жиром і персиковою олією, хлорофілокаротиновою пастою,

г/ антибактерійна терапія (стрептоміцин внутрішньом’язово, а також місцево),

д/ препарати заліза (ферум-Лек, феролек - плюс та ін.)

е/ фізіотерапевтичні процедури (діатермія, електрофорез, вдихання іонізованого повітря та ін.).

2. Хірургічне:

а/ імплантація кістки, хряща, жирової тканини, алопластичного матеріалу під слизову оболонку з охрястям або окістям носової перегородки, з метою зменшення об’єму порожнини носа;

б/ мобілізація латеральної стінки носової порожнини і зближення її з носовою перегородкою носа.